Більшість із нас, хто вимушено покинув свої домівки на сході України, вже адаптувалися в нових громадах. Ми знайшли нове відчуття дому. І навіть якщо це житло орендоване, тимчасове, не власне — повертаючись із мандрівки чи відрядження, ти все одно відчуваєш, що повертаєшся додому. Багато хто вже зміг вкоренитися на новому місці.
Життя триває. З’являються нові друзі, нові маршрути, нові плани та нові справи. Ми вчимося жити в інших містах, працювати в нових командах, будувати майбутнє там, де ще кілька років тому не уявляли себе.
Але є речі, які неможливо залишити позаду.
Спогади про місця, людей, події та досвід, які були частиною нашого життя, продовжують жити разом із нами. Вони повертаються під час читання новин, у розмовах зі старими друзями, під час знайомства з новими людьми. Особливо тоді, коли виникає бажання розповісти про своє — про рідне місто, улюблені місця, особливі традиції, знайомі краєвиди, запахи та смаки, які хочеться передати тим, хто ніколи їх не відчував.
Ми не розчиняємося в нових громадах. Ми стаємо їх частиною, але водночас привносимо в них свій досвід, свої історії та свою культуру.
З одного боку, час лікує. Спогади вже не приносять стільки гострого болю та суму, як раніше. З іншого боку — ми все частіше з острахом помічаємо, що вони стираються з пам’яті, і деякі важливі факти чи деталі пригадати стає дедалі важче.
Ми, звісно, дослухаємося до порад психологів: не жити минулим, а планувати майбутнє. І це правильно.
Однак, якщо подивитися глибше на значення наших спогадів, можна побачити їхню справжню силу:
- Вони потрібні насамперед нам самим, щоб чітко усвідомлювати власну ідентичність. Кожен період життя — це досвід, який нас сформував, фундамент наших досягнень і мрій.
- Вчасно збережені та записані спогади стають безцінним архівом, що передається від батьків до дітей. Як часто ми відчуваємо гіркий сум від того, що колись не записали розповіді наших бабусь і дідусів? Знаючи своє коріння, ми отримуємо відчуття підтримки роду та надійного тилу.
- Наші спогади, краплинка до краплинки, складають колективну пам’ять. Коли фізичні місця зруйновані, саме наші свідчення залишаються доказом того, яким був наш регіон і що він означав для людей.
Пам’ять не заважає рухатися вперед. Навпаки — вона допомагає краще розуміти себе, своє походження та власний шлях. Без неї ми ризикуємо втратити не лише окремі історії, а й частину себе.
Зараз з’являється багато ініціатив, спрямованих на збирання спогадів. Це важлива й необхідна робота, яка має виконуватися з максимальною відповідальністю, системністю та етичним опрацюванням кожної історії.
Наша команда також іде цим шляхом, і для нас він є глибоко особистим.
Збирати, аналізувати та використовувати інформацію для розповіді про регіон — те, чим ми займаємося останні десять років. У цій роботі ми спираємося на краєзнавчі джерела та безцінний досвід партнерів.
У проєкті «Шлях, позначений сіллю» ми багато спілкувалися з активними мешканцями та партнерами в кожній громаді. Разом писали нову сторінку регіону, розповідали про нього та популяризували його унікальність.
Сьогодні ці напрацювання допоможуть оновити сайт «Шлях, позначений сіллю». Він стане платформою, де будуть представлені наші нові дослідження та продукти.
Наш новий проєкт має назву «Шлях, позначений сіллю. Ідентичність і пам’ять».
Ми переосмислюємо туристичний маршрут. Відтепер це не лише географічний шлях — це маршрут пам’яті, а сайт — цифровий простір, де наша історія буде збережена.
Ми доповнимо історії кожного населеного пункту, який входить до маршруту «Шлях, позначений сіллю», і представимо їх у форматі аудіоекскурсій.
Кожен охочий зможе пройти маршрутом соляних шахт і озер, міст і сіл, дізнатися про найцікавіші місця, події та людей, які з ними пов’язані. Навіть якщо фізично відвідати ці місця сьогодні неможливо.
Ми хочемо, щоб маршрут продовжував жити не лише на карті, а й у пам’яті людей.
Окремий напрямок роботи — збирання та впорядкування спогадів.
Ми створимо простір, де в одному місці будуть зібрані історії про родини, речі, традиції, улюблені місця, рецепти та смаки, локальні особливості, визначних людей і повсякденне життя громад.
Про те, як святкували, що готували, де відпочивали, чим пишалися, що обговорювали, які місця любили показувати гостям і що вважали особливим саме для свого міста чи села.
Саме з таких деталей складається жива історія регіону.
Щоб не втратити важливі деталі та не оминути цінні теми, ми проводимо зустрічі з друзями проєкту, партнерами та мешканцями громад. Саме під час цих розмов народжується розуміння того, що справді варто зберегти для майбутнього.
У межах проєкту ми також проведемо чотири відкриті вебінари на теми, які вважаємо актуальними та корисними для нашої аудиторії:
- як говорити з дітьми про переселення та його причини;
- як працювати з родинними архівами: створювати, впорядковувати та зберігати їх;
- як досліджувати та зберігати родинні фотографії;
- як краще розуміти власні почуття та потреби, підтримувати себе й залишатися в ресурсі.
Ми віримо, що платформа «Шлях, позначений сіллю» стане місцем зустрічі для всіх, кому дорога пам’ять про Донеччину, Луганщину. Місцем, де можна буде не лише згадати минуле, а й краще зрозуміти себе, свою громаду та свій зв’язок із регіоном і відповідальність зберегти все це для тих, хто прийде після нас.
За новинами проєкту можна слідкувати на сторінках:
https://www.facebook.com/KrylaNGO
https://www.facebook.com/groups/saltway.in.ua
Проєкт «Шлях, позначений сіллю. Ідентичність і пам’ять» реалізується ГО «Центр підтримки громадської активності “Крила”» в рамках проєкту «Спадщина. Простір для роботи» за підтримки міжнародного благодійного фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» та програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
